Описание проекта

103_LMMC
Квадратура: 280 м2
Автор проекта: Khrystyna Badzyan, Chyzhovskyy Mychaylo, Malets Andrii, Sorokevych Dmytro
Фотограф: Andrey Bezuglov

У Львові, на вулиці Стефаника, 11, відкрився Львівський муніципальний мистецький центр. Арт-центр як простір – функціональний, ненав’язливий, тут є лекторій, місце, аби сісти і попрацювати, відпочити. Є медіатека з вініловим програвачем та платівками, рідкісні книжки.
Він контраверсійний і незвичний: неоготичний будинок, обдерті до автентичних розписів стіни, перший пандус, виконаний за усіма вимогами законодавства, картини та стільці зі смітника – у кращих традиціях берлінських інтер’єрів, сучасні якісні меблі та світло. Ніхто у міській культурній установі не чекав такого поєднання, тому дизайнерські рішення тут вражають ще з порогу.
Приміщення Львівського муніципального мистецького центру – це перший неоготичний будинок у Львові кінця ХІХ століття. Тут від самого початку були офіси та друкарня, за часів незалежності понад 20 років об’єкт простояв закинутим і захаращеним. Ми забрали одну перегородку і отримали великий опенспейс. І вирішили зберегти та відновити максимум усього автентичного, що там знайдемо.
Оскільки приміщення справді довго не використовувалось, ми наполягали, що там мали би бути збережені старі оригінальні розписи на стелях. Часу було мало і бюджету на таке дослідження теж не було, але розписи ми таки знайшли! Ми долучили львівську художницю-реставраторку Ірину Гірну, яка допомогла майстрам, навчила розчищати, покривати спеціальними засобами, аби вберегти розписи. Ми вийшли з зони приміщення, зайшли в під’їзд і ще там розчистили стіни і стелю – розписи були й там. Тому проїзд і вхідна частина до галереї також такі «обдерті» — і вже на цьому етапі готують відвідувача, що він побачить всередині щось незвичне. Згодом розписи вхідної групи також заплановано частково відреставрувати.
30% простору – це галерейний простір, там важливий white cube-формат, тож ми нашили гіпсокартон на підсистемі, що дає стінам дихати, а відвідувачам дає білий і рівний простір, але ми залишили автентичну стелю відкритою, бо у цьому приміщенні це справді важливо.
Підлоги не було жодної, залишилась лише стяжка зі слідами та штампами старої австрійської плитки. В кінці ХІХ століття популярними були “крошки” – зашліфована бетонна стяжка з мармуровими камінцями, дуже довговічна (зараз її називають terrazzo), тому тут ми вирішили її повторити, позаяк вона притаманна тому періоду.
Вікна з двору були сильно знищені та непридатні до реставрації, тому ми прийняли рішення замінити їх на нові репліки. Пізніше ми знайшли старі латунні автентичні ручки і замонтували їх на нові вікна, аби ті не вибивалися з контексту.
Всередині запроектовано та виконано якісні меблі. Виставковий куб з фанери, покритий німецьким пластиком, чи столи в медіатеці – площини з товстої фанери, де не помітні ні опори, ні ніжки, і, водночас, здерті шматки штукатурки поєдналися дуже вдало.
Керівниця арт-центру Ляна Мицько, якось проходячи повз смітник Львівської консерваторії, знайшла 20 ламп і з тринадцять планшетів для уроків хореографії, які років 50 тому, ймовірно, були створені для якогось балетного класу.
Ляна принесла це добро на будмайданчик, і ми спільно вирішили використати ці предмети на кухні арт-центру. Окрема зона у просторі – це кухня-кав’ярня.
До речі, колір кухні ми підібрали під ці ж картини. Так вони стали особливістю цього простору.
На кухні арт-центру на одному із кутів ми знайшли кутову глазуровану плитку, підозрюємо, що це плитка Івана Левинського (відомого українського архітектора). Її унікальність у тому, що вона всередині приміщення, хоча раніше її використовували тільки у під’їздах.
Наслідуючи розміщення цієї плитки, ми розмістили експериментальні позначки для слабозрячих: ми позначили потенційно травматичні кути чи кути переходу з приміщень із різними функціями контрастними кольорами, а на рецепції буде 3D-мапа для незрячих та слабозрячих людей, маркування на якій відповідає маркуванню у просторі. Також у приміщенні маємо інклюзивний санвузол.
Ми встановили якісне професійне світло, цей процес виявився більш довготривалим, ніж зазвичай, оскільки довелось пояснювати всім причетним посадовцям з міської ради чому світло не може бути найдешевшим, і в чому взагалі різниця між побутовим та професійним світильником.
Ми зробили значний акцент у приміщенні на доступність та інклюзію. Збудували для в’їзду в мистецький центр пандус, який відповідає усім стандартам. Для нас було принципово важливо врахувати усі законодавчі норми та фідбек майбутніх користувачів, тому консультував нас громадський діяч, який сам пересувається на візку, — Ярослав Грибальський. Хоча пандус запроектований також і для мам з візочками, і для літніх людей, і для дітей на самокаті чи велосипеді; тут 4-рівневі поруччя, правильний та безпечний кут нахилу, виділений різними відтінками бетону з правильною фактурою.
“Для мене, як для архітектора та дизайнера, що живе і творить у своєму місті, важливо, що міський арт-простір за бюджетні кошти зробили не звичним шляхом – євроремонт, передбачуваність, нудні рішення. Причетні до творчості і мистецтва люди зробили його таким, яким він буде зручний саме для вільних, сміливих людей. Тішусь, що з цим проектом спрацював аргумент, що ми робимо показовий об’єкт для міста і він буде роками служити розвитку мистецтва, культури, Львова. Це вдалося, про нас багато позитивного пишуть і кажуть, навіть наші конкуренти.” — розповідає Христя Бадзян, архітекторка проєкту.

Leaver your comment